Преподобний Антоній є засновником Києво-Печерського монастиря і одним із основоположників руського чернецтва. Великий світильник Православ’я був родом із міста Любеча, прийняв чернечий постриг в одному із афонських монастирів і через деякий час отримав благословення повернутися на Русь. Прийшовши до Києва, він перебував у пошуках монастиря. Але за Промислом Божим він вибрав гору поблизу села Берестове, яка була схожа на Афон, і оселився у варязькій печері на березі Дніпра. Трохи згодом Антоній оселився в печері, яку викопав благочестивий пресвітер Іларіон, згодом поставлений на Київську кафедру митрополитом. Антоній постійно перебував у молитві, їв сухий хліб і пив воду — через день або два. Іноді перебуваючи без їжі цілий тиждень, він копав своїми руками печеру, більшу за розміром, ніж попередня. Про доброчесне і аскетичне життя Антонія стало багатьом відомо, навколо святого почали збиратися й інші подвижники. Побачивши це примноження і прагнучи до чернечого усамітнення, преподобний Антоній зібрав всю братію і сказав: «Ось, братія, Господь вибрав вас, і на вас благодать Святої гори, ігумен якої постриг мене, а я — вас; хай буде на вас благословення перше від Бога і Пресвятої Богородиці, друге ж — від Святої гори. Живіть самі, без мене; я поставлю вам ігумена, а сам хочу жити наодинці, як звик до того колись». Поставивши ігуменом блаженного Варлаама, він віддалився до іншої печери, яка тепер носить ім’я преподобного Антонія. Коли ж преподобний Варлаам був переведений до монастиря святого великомученика Димитрія, на прохання братії ігуменом Печерського монастиря став однодумний з ним преподобний Феодосій. Після повернення до Києва преподобний Антоній взяв участь в закладці кам’яного Успенського собору, влаштувати який повеліла Пресвята Богородиця через прибулих із Влахерн (район Константинополя) зодчих. Так з благословення преподобного Антонія вже після його відходу до Господа була споруджена Велика церква. Передбачаючи свою близьку смерть, преподобний попросив прощення у братії і заповів не знаходити його мощі. Пробувши в другій своїй печері шістнадцять років, преподобний Антоній закінчив в ній земний шлях і спочив у 1073 році від Різдва Христового на дев’яностому році життя. Чесні мощі цього основоположника руського чернецтва були тоді ж покладені в тій самій печері, де він помер.  Ще за життя преподобний Антоній прославився тим, що по його молитвам відбувалися чудеса і зцілення. І донині мощі його спочивають у Ближніх печерах Святої Успенської Києво-Печерської Лаври під спудом та подають благодатну силу всім паломникам і «богомольцям», які з вірою приходять.