Це український церковний діяч, митрополит Київський і Галицький (1837—1857). Народився він у родині сільського священика. Вчився він в духовному училищі, потім в семінарії, яку закінчив у 1797 році. В 1819-му він отримав сан єпископа. 18 квітня 1837 року він був призначений митрополитом київським.

За 20-річне служіння виявив себе як добрий пастир, що поєднував у собі усі християнські чесноти та суворо дотримувався чернецького статуту.

Уся Україна на початок 40-х рр. ХІХ ст. перебувала у глибокій соціальній та економічній кризі. Під важким ярмом кріпосного права задихалось українське православне селянство, а духовенство було пасивним свідком цього жахливого становища своєї пастви.

У 40-х рр. ХІХ ст. через напружені відносини між поміщиками і кріпаками спалахнула низка селянських заворушень у Київській губернії. Як правило, поміщиками були поляки-католики, тому вони підозрювали православних сільських священиків у причетності до заворушень. Владика Філарет рішуче виступив на захист свого духовенства. Митрополит вказував на те, що справжня причина селянських повстань — це надмірно важке і нестерпне їх становище під владою поміщиків-поляків.

Слід зазначити, що преосвященний Філарет взагалі дуже гаряче любив селянство, свідченням цього є випадок, коли владика Філарет допоміг бідному селянинові з похороном дружини.

За прикладом свого святого покровителя — преподобного Філарета Милостивого, митрополит вночі виїжджав у місто, щоб таємно подати милостиню до будинків тих сімей, які найбільше відчували матеріальну скруту. Протягом свого служіння у Києві, він виділив близько 43 000 руб для дітей-сиріт, а також усе своє грошове утримування з Лаври віддавав бідним.

У грудні 1855 року Високопреосвященний Філарет сильно захворів. Після вельми тяжкої хвороби Філарет став знемагати, піддаватися частим недугам, але переносив їх з дивовижним терпінням і добродушністю, знаючи, що вони наближають жаданий для нього час переселення в життя вічне.

Напередодні своєї смерті митрополит Філарет (Амфітеатров) запросив у свою кімнату усіх духовних осіб Лаври та Академії і, благословивши їх іконою, попрощався з ними до зустрічі у небесному житті.

21 грудня (3 січня) 1857 року на сімдесят шостому році життя, святитель Філарет, який очолював Київську кафедру протягом двадцяти років, відійшов у блаженну вічність.