Святитель Олексій, митрополит Київський (Московський) і всієї Русі, чудотворець (в миру Єлевферій), народився 1292 року (за іншими даними, 1304 року) в Москві в родині боярина Феодора Бяконта, вихідця із Чернігівського князівства.
У 1320 році він вступив до Московського Богоявленського монастиря, де провів понад двадцять років. Пізніше митрополит Феогност повелів майбутньому святителю залишити монастир і завідувати судовими справами Церкви. Ці обов’язки святий виконував дванадцять років зі званням митрополичого намісника. Наприкінці 1350 року владика Феогност висвятив Олексія на єпископа Володимирського. Після смерті Феогноста патріарх Філофей поставив Олексія митрополитом.
Настільна грамота патріарха новому митрополиту датована 30 червня 1354 року. Згідно з нею, Олексій, не будучи греком, зводився в сан митрополита як виняток, за його доброчесне життя й духовні чесноти. У той час Руську Церкву роздирали великі негаразди і чвари, зокрема через претензії митрополита Литви і Волині Романа. 1356 року, щоб покласти край смутам і тривогам, святитель вирушив у Константинополь до Вселенського патріарха. Патріарх Калліст дав Олексієві право використовувати титул «всечесного митрополита і екзарха».
Незважаючи на всі смути, святитель Олексій всіляко дбав про свою паству — ставив єпископів, влаштовував спільножительні монастирі (за зразком Троїцького, заснованого преподобним Сергієм), налагоджував стосунки з ординськими ханами.
Святитель Олексій дожив до глибокої старості, до сімдесяти восьми років, пробувши на митрополичій кафедрі двадцять чотири роки. Спочив він 12 лютого 1378 року і був похований за заповітом у Чудовому монастирі. Мощі його були знайдені через 50 років чудесним чином, після чого почалося шанування його памʼяті.
