Він був одним з найвидатніших богословів і проповідників християнської церкви. Народився в Антіохії близько 347 року в сім’ї християн. Його батько помер, коли він був ще дитиною, а його мати Анфуса виховувала його і його старшого брата. Іоанн отримав гарну освіту в Антіохії, де він вивчав філософію і риторику. Він був учнем знаменитого язичницького ритора Лібанія, який називав його своїм найкращим учнем. Іоанн також займався богослов’ям під керівництвом святителя Мелетія Антіохійського, який хрестив його 367 року. Після смерті своєї матері, Іоанн вирішив прийняти чернецтво і віддати своє життя Богові. Він провів чотири роки в пустелі, де практикував аскетизм і написав декілька творів про монашеське життя. Потім він повернувся в Антіохію, де він був висвячений в диякона 381 року і в пресвітера 386 року. Як пресвітер, він здобув велику славу своїми проповідями, які вражали своїм красномовством, глибиною і силою. Він називав людей до покаяння, до доброчинності, до любові до Бога і ближнього. Він також засуджував розкоші, жадібність, несправедливість і зневагу до бідних. Він був називаний Златоустим, що означає "золоті вуста", за свою елоквентність і багатство свого слова.
398 року Іоанн був обраний архієпископом Константинополя, столиці Візантійської імперії. На цій посаді він продовжував свою проповідницьку діяльність, а також реформував церковне життя і дисципліну. Він також займався благодійністю, заснувавши госпітали, сиротинці і притулки для бідних і хворих. Він також брав участь у богословських суперечках, особливо проти аріан, які заперечували божественність Христа. Він захищав православну віру і підтримував єдність церкви.
Однак Іоанн також зазнав багатьох переслідувань і ворожості від тих, кого він обурював своїми словами і діями. Він критикував розпутність і розбещеність імператорського двору, особливо імператриці Євдоксії, яка вважала його своїм ворогом. Він також вступав у конфлікт з деякими ієрархами, які заздріли йому або не погоджувалися з ним. Він був звинувачений в богохульстві, змові і порушенні церковних канонів. Він був двічі вигнаний зі своєї кафедри, але повертався за вимогою народу. Останнє вигнання було 404 року, коли він був відправлений в Комани Понтійські, далеко від Константинополя. Там він зазнав багатьох страждань і труднощів, але не переставав писати і молитися. Він помер 14 вересня 407 року, сказавши свої останні слова: "Слава Богові за все!".
