З ім’ям святого рівноапостольного князя Володимира пов’язана найважливіша подія в історії нашої Вітчизни — прийняття християнства і входження в сім’ю християнських народів світу. Літописи зображають Володимира до прийняття ним християнства жорстоким, злопам’ятним і сповненим усіляких пороків, серед яких, передусім, відзначають надмірне сластолюбство. На той час Володимир мав п’ять дружин і сотні наложниць. Окрім того, Володимир спочатку був закоренілим язичником і затятим ворогом християнства. За свідченням преподобного Нестора, князю Володимиру було «явлення Боже», що спонукало його до навернення у християнство. Та оскільки навернення князя до Христа сталося вже в зрілому віці, то до остаточного прийняття віри і Хрещення потрібен був якийсь час для роздумів, порівняння, сприйняття й усвідомлення християнських істин. Давні літописи містять докладну і яскраву розповідь про Хрещення київського князя. Далеко не відразу Володимир прийшов до своєї віри. Коли розійшлася чутка про його хоробрість і мудрість та про розміри його держави, які були набагато більшими за володіння інших царів і князів того часу, стали приходити до нього проповідники із різних народів і схиляти його до прийняття своєї релігії. Волзькі булгари пропонували йому навернутися в іслам, німці — в католицтво, грецький філософ розповідав про велич православного віровчення. Згодом Візантія попросила у Володимира про допомогу в боротьбі з узурпаторами, Володимир за це захотів, аби видали за нього царівну Анну. Проте візантійський імператор від цього відмовився. За таке Володимир захопив місто Херсонес. Після цього візантійський імператор таки погодився видати заміж свою сестру за нього. Прийнявши християнство, Русь тим самим увійшла у світову історію як одна із найбільших християнських держав. Після одруження з царівною Анною князь Володимир повернув Херсонес Візантії, а на згадку про своє Хрещення збудував у ньому храм на честь святого Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна. Він допоміг візантійському імператорові Василію придушити повстання Варди Фоки, зміцнивши таким чином династичні та міждержавні зв’язки між Руссю та Візантією. Апостольська ревність великого князя Володимира, просвітителя Русі, простягалася так далеко, що він посилав християнських проповідників на береги Двіни та Ками.  Помер Володимир в 1015-му році, 15-го липня (28 липня). Він правив Київською Руссю тридцять сім років (978–1015), двадцять вісім із яких прожив християнином. Митрополит Іларіон, святитель Київський († 1053), у «Слові про закон і благодать», промовленому в день пам’яті святого Володимира біля його раки в Десятинному храмі, назвав його «поміж владик апостолом», «наступником» святого Константина і порівняв його благовістя Руській землі з благовістям святих апостолів.