Четвертий Вселенський Собор, на якому були присутні 630 єпископів, відбувся 451 року в місті Халкідоні за часів імператора Маркіана (450–457).
Ще за життя імператора Феодосія II (408–450) 448 року Євсевій, єпископ Дорілейський, доніс Собору на предстоятеля одного зі столичних монастирів архимандрита Євтихія, який через непомірну ревності проти згубної для душі єресі Несторія впав в іншу крайність. Він став стверджувати, що в Ісусі Христі людське єство під час іпостасного з’єднання було повністю поглинуте Божественним, внаслідок чого втратило все, властиве людській природі, окрім лише видимого образу. Отже, після з’єднання в Ісусі Христі залишилося лише одне єство (Божественне), яке у видимому тілесному образі жило на землі, страждало, померло та воскресло. Собор засудив лжевчителя.
Бажаючи заспокоїти Церкву, Феодосій дозволив скликати Четвертий Вселенський Собор 449 року в Єфесі. Цей собор у літописах Церкви затаврований ім’ям “розбійницького”. Діоскор, поставлений від імператора головою собору, володарював диктаторськи, вживаючи погрози і явне насильство. Євтихій був виправданий, а святитель Флавіан засуджений.
Вселенський Собор був призначений на 451 рік. Патріарх Константинопольський, святий Анатолій (пам’ять 3 липня), головував на Соборі. Діоскор з першого засідання був позбавлений місця між присутніми, а на третьому засуджений з усіма своїми прихильниками. Усіх засідань Собору було 16. Святі отці одностайно виголосили анафему на єресь Євтихія. На підставі послань святителя Кирила Александрійського і папи Льва Великого отці Собору вирішили: “Наслідуючи святих отців, усі згідно повчаємо сповідувати одного і Того самого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, досконалого в Божестві й досконалого в людстві, істинно Бога, істинно Людину, Того самого з розумної душі й тіла, Єдиносущного Отцю за Божеством і Того самого єдиносущного нам за людством, в усьому подібного до нас, окрім гріха, народженого раніше віків від Отця за Божеством, а в останні дні заради нас і заради нашого спасіння від Марії Діви Богородиці за людством, одного і Того самого Христа, Сина Господнього, Єдинородного, у двох єствах незлитно, незмінно, нероздільно, нерозлучно пізнаваного, так що з’єднанням анітрохи не порушується відмінність двох єств, тим паче зберігається властивість кожного єства і з’єднується в одну Особу й одну Іпостась, — не на дві особи розсічуваного або розділюваного, а одного і Того самого Сина, Єдинородного, Бога Слова, Господа Ісуса Христа, як у давнину пророки навчали про Нього та як Сам Господь Ісус Христос навчив нас, і як передав нам Символ отців”.
У двох останніх засіданнях Собор виклав 30 канонів щодо церковної ієрархії та дисципліни. Собор також затвердив постанови не лише трьох попередніх Вселенських Соборів, а й Помісних: Анкірського, Неокесарійського, Гангрського, Антіохійського та Лаодикійського, які відбулися в IV столітті.
