Вселенські Собори є зібраннями предстоятелів і представників усіх Помісних Церков та скликаються для позбавлення влади єресей і утвердження істин віровчення, для встановлення правил, обов’язкових у всій Церкві, і для вирішення питань, що мають загальноцерковну важливість.

На цих Соборах були присутні голови помісних Церков чи їхні офіційні представники , а також весь єпископат, який представляв свої єпархії. Догматичні та канонічні рішення Вселенських Соборів визнаються обов’язковими для всієї Церкви. Для присвоєння Собору статусу «Вселенський» необхідна рецепція, тобто перевірка часом, і прийняття його постанов усіма помісними Церквами. Траплялося, що під жорстким тиском імператора або впливового єпископа учасники Соборів приймали рішення, що суперечили євангельській істині та церковному Переданню, і з часом такі Собори Церквою відкидалися.

Вселенський Собор є єдиним верховним авторитетом у Вселенській Православній Церкви з питань віровчення та законодавства і, з огляду на дію через нього і в ньому Святого Духа, має властивість непогрішності; визначення й правила Вселенського Собору охоплюють всі Помісні Церкви і всі часи.

Всього було сім Вселенських Соборів (з 325 до 787 року включно):

1. Нікейський;

2. Константинопольський;

3. Ефеський;

4. Халкідонський;

5. Константинопольський другий;

6. Константинопольський третій;

7. Нікейський другий.

Перший Вселенський Собор засудив і відкинув єресь Арія та затвердив непорушну істину: Син Божий є істинний Бог, народжений від Бога Отця раніше всіх віків і так само вічний, як Бог Отець; Він народжений, а не створений, і єдиносущний з Богом Отцем.

На цьому ж Соборі було постановлено святкувати Пасху Христову у першу неділю після першого весняного повного місяця; також було визначено священникам бути одруженими і встановлено багато інших правил.

Другий Вселенський Собор був проти лжевчення колишнього аріанського єпископа константинопольського Македонія, який відкидав Божество Третьої Особи Святої Трійці, Святого Духа; він вчив, що Дух Святий не є Богом, і називав Його творінням або Створеною силою і водночас такою, яка служить Богу Отцю і Богу Сину так, як Ангели.

Третій Вселенський Собор був скликаний проти лжевчення константинопольського архієпископа Несторія, який нечестиво вчив, ніби Пресвята Діва Марія народила просту людину Христа, з Яким потім Бог з’єднався морально, мешкав у Ньому, як у храмі, подібно до того як раніше мешкав в Мойсеї та інших пророках.

Четвертий Вселенський Собор засудив і відкинув лжевчення Євтихія та визначив істинне вчення Церкви, а саме, що Господь наш Ісус Христос є істинний Бог і істинна Людина: за Божеством Він вічно народжується від Отця, а за людством Він народився від Пресвятої Діви і в усьому подібний до нас, крім гріха. Під час воплочення (народження від Діви Марії) Божественне і людське поєдналися в Ньому, як у єдиній Особі, не зливаючись і незмінно (проти Євтихія), нероздільно і нерозлучно (проти Несторія).

П’ятий Вселенський Собор був скликаний з приводу суперечок між послідовниками Несторія і Євтихія.

Шостий Вселенський Собор засудив і відкинув єресь монофелітів та визначив визнавати в Ісусі Христі два єства, Божественне і людське, і відповідно до цих двох єств дві волі, але так, що людська воля у Христі не противилась, а була покірна Його волі Божественній.

Сьомий Вселенський Собор був скликаний у 787 році в Нікеї в часи правління імператриці Ірини (вдови імператора Лева Хозара). Прибуло триста шістдесят сім святих отців.

Собор був скликаний проти іконоборчої єресі, яка виникла за 60 років до Собору в роки правління грецького імператора Лева Ісавра, який, бажаючи навернути магометан до християнства, вважав за необхідне знищити шанування ікон. Ця єресь тривала і за його сина Константина Копронима та онука Лева Хозара.