Середина XII століття була для Русі скорботним часом безперервних міжусобних воєн за Київське князювання між Ольговичами та Мстиславичами. Святий Ігор вступив у боротьбу за Київське князювання, мученицьким подвигом повинен був спокутувати спадковий гріх князівських усобиць.
У серпні 1146 помер князь Всеволод, гордовите князювання якого послужило приводом для порушення ненависті до Ігоря, проти волі залученого в самий центр подій. Під Києвом відбулася битва між військами князя Ігоря і Ізяслава Мстиславича, в якій київські війська у розпал бою перейшли на бік останнього. Чотири дні Ігор Ольгович переховувався в болотах біля Києва.
Там його взяли в полон, привезли до Києва й посадили в «поруб» – холодний дерев’яний зруб, без вікон і дверей. Щоби звільнити з нього людину треба було «вирубати» її звідти. У цих умовах противники князя дозволили «вирубати» його з ув’язнення і постригти в схиму в Київському Феодорівському монастирі. Але рік потому, у 1147 році, київське віче, бажаючи помститися роду Ольговичів, прийняло рышення розправитися з князем-ченцем.
Митрополит і духовенство намагалися запобігти цьому безглуздому кровопролиттю, щоб врятувати святого мученика, але повстанці вдерлися до храму під час літургії, схопили Ігоря, який молився перед іконою Божої Матері і потягли його на розправу. Жорстокість натовпу була настільки великою, що навіть мертве тіло страждальця піддали побиттю й нарузі. Коли увечері того самого дня тіло блаженного Ігоря було перенесено в церкву святого Михайла, то в церкві запалилися всі свічки.
На другий день святий страждалець був похований у монастирі святого Симеона, на околиці Києва. У 1150 році мощі святого князя були перенесено до кафедрального Спаського собору Чернігова.
