Димитрій Туптало (світське ім’я Данило) — один з найвизначніших діячів православної Східної та Південної Європи, чий доробок становить понад 20 томів різножанрових текстів: поезії, драматургії, проповідницької літератури, теологічних і філософських розвідок, а також діаріуша (щоденника) та епістолярію (збереглися листи до Стефана Яворського). Найбільший скарб доробку митрополита — «Книги житій святих», які він укладав упродовж 20 років з 1684-го в Києво-Печерській лаврі.
Данило Туптало (Тупталенко, Тупталович, Димитрій Ростовський) народився 1651 року, 11 (17) грудня в сім’ї козацького сотника Сави. Родина мешкала в місті Макарові побіля Києва, а згодом переїхала до столиці й оселилася на Подолі. Сава Туптало був ктитором Кирилівського монастиря, робив внески на розвиток Київської братської школи (нині Києво-Могилянська академія) і побудував Йорданський жіночий монастир, у якому прийняли монаший постриг троє його доньок. Початкову грамоту Данило здобував удома, а в 11 років (1662 року) став учнем Київської братської школи.
Згодом його покликали до Києво-Печерської лаври (1684), де він розпочав активну роботу над укладанням «Книг житій святих». Результатом цієї роботи стали чотири томи праці, яку читали на теренах усієї Східної Європи.
1701 року, згідно з наказом Пєтра І, автора було хіротонізовано на митрополита Тобольського. Відтоді преосвященний обмежив свою письменницьку діяльність, розлогі історії з діаріуша змінилися на стислі нотатки. На висвяті під час промови Димитрій сформував свою ціль служіння так: «свідомо нести на чужу землю духовне світло української землі, зокрема Києва, столиці християнства українського зразка». Через хворобу, яка виникла після урочистостей, митрополит не поїхав до Сибіру, але вже в січні 1702 року він отримав нове призначення до Ростовської митрополії, у якій і служив Богу до смерті. Перед відходом владика уклав духовний заповіт, згідно з яким чорнові рукописи його текстів (бруліони) мусили покласти до труни. Преосвященного поховали в Троїцькому соборі Ростовського монастиря святого Якова.
У своїх текстах Димитрій Туптало втілює віру через прийняття навколишнього світу й уміння дякувати за побачене та відчуте. Автор часто покликається на Біблію, тому у віршах можна натрапити на дискусію, чи справді всі мають точку болю й страждань. Людина руйнує природу, знищує інші життя, однак Бог не може зупинити цього цілком, бо найважливіше, закладене зі створенням світу, — це цінність вибору, свобода віддавати перевагу чомусь і брати відповідальність за обране. Вибір інколи буває болючим, інколи не залежить цілком від нас, однак усі ці досвіди покликані навчити людей: без темряви неможливо побачити й цінувати світло.
У Димитрія Туптала є навіть окремий цикл текстів, у якому переважає цей мотив. «Христос зранений», «На Христову главу страстную» — це тексти про випробування, а також про відвагу відчути й прожити біль, щоб усвідомити сенс і мету власного життя. Власне тому страждання в текстах Димитрія Туптала не так про тілесні рани, як про духовні муки, які намагаються виявити себе. Зрештою, лікар не може вилікувати хворобу, якщо не бачитиме її симптомів, аналогічно й з духовним пізнанням себе.
