Другий Вселенський Собор відбувся 381 року і довершив перемогу православ’я, здобуту 325 року на Першому Вселенському Соборі.
У важкі роки, що минули після прийняття Нікейського Символу віри, аріанська єресь дала нові пагони. Македоній під виглядом боротьби з єрессю савелліанів, які навчали про злиття іпостасі Отця і Сина, став вживати слово «подобосущний» стосовно Сина до Отця.
Третя єресь народилася із вчення Валента й Урсакія на Аримонському Соборі. Вони намагалися обдурити православних єпископів, проголосивши, що Син Божий від Бога і подібний до Бога Отця, а не є творінням, як вчать аріани.
Для викриття єресіархів Феодосій Великий (379–395) скликав у Константинополі Вселенський Собор, на якому були присутні сто п’ятдесят єпископів. На розгляд святих отців було запропоновано затверджене на Римському Соборі сповідання віри, яке святий папа Дамас надіслав єпископу Антіохійському Павлину. Прочитавши сувій, святі отці, відкидаючи лжевчення Македонія, однодушно затвердили апостольське вчення, що Дух Святий є не службова істота, а Господь Животворящий, Який виходить від Отця, Якому з Отцем і Сином спільне поклоніння і спільна слава.
Другий Вселенський Собор, крім того, встановив форми церковного суду, визначив приймати в спілкування через таїнство Миропомазання єретиків, які розкаялися і хрестилися в Ім’я Святої Трійці, а тих, хто хрестився одноразовим зануренням, приймати, як язичників.
