Відбулася ця подія в 32-му році після Різдва Христового. Пам’ять про Іоанна Хрестителя займає у східній традиції особливе місце. Іоанн Предтеча – єдиний з усіх святих після Богородиці, що має своє свято Зачаття і Різдва. У Євангелії є слова Христа про нього: “Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Івана Хрестителя” .

Про його мученицьку смерть детально розповідає Євангеліє від Марка. В царя Ірода Антипи, що був правителем Галілеї у ті часи, за дружину була дочка аравійського царя Арефи. Ірод покинув її та втішався із Іродіадою, дружиною свого рідного брата. Іоанн Предтеча неодноразово викривав це неподобство. 

У день свого народження Ірод влаштував пишний бенкет, на якому перед гостями танцювала Соломія, дочка Іродіади. Вона так добре танцювала, що вразила своїми танцями присутніх гостей, що сподобалося Іроду. У нагороду дівчині він поклявся перед гостями дати їй все, чого б вона не попросила. Соломія підійшла до матері за порадою. Іродіада, що ненавиділа Хрестителя, підказала дочці попросити у царя голову Іоанна. Ірод засмутився: він боявся гніву Божого та народного за вбивство пророка, але цар не міг порушити публічно надану ним необережну клятву.

Св. Івану Хрестителю відсікли голову та на золотій таці віддали Соломії. Іродіада, що отримала довгоочікувану нагороду, закопала голову у відхожому місці. Але Іоанна, дружина царського урядника Хузи, яка побачила це, таємно дістала святу голову пророка, поклала в посудину і поховала її на Єлеонській горі.

Тіло св. Івана Хрестителя поховали його учні. Згідно з переказами, поминати день усікновення голови Предтечі Господнього почали саме вони. Але традиція відзначення страти остаточно сформувалися у практиці єрусалимського богослужіння лише у V столітті.