Великий отець Віссаріон був народжений і вихований у Єгипті, з юності полюбив Бога, і світло благодаті Божої засяяло в його серці. І беріг себе чистим від усілякої гріховної нечистоти, не забруднив одягу духовного, який прийняв при святому хрещенні. Роздав же маєток, що залишився йому від батьків, убогим і монастирям, відрікся світу і став ченцем. І в одне пустельне місце пішов безмовствувати, виснажуючи себе багатьма трудами й умертвляючи тіло своє постницькими подвигами, — уподібнювався в тілі безтілесним. Піст його був безмірний, часом і цілий тиждень нічого не куштував, а часом і чотирнадцять днів без їжі і пиття проводив. Одного разу став на відкритому місці посеред терня, руки ж і очі, разом і ум, до неба підніс — пробув так чотирнадцять днів і чотирнадцять ночей у богомисленній молитві непорушний, стояв, наче стовп, анітрохи тілом з місця не зрушився, ані нічого не їв у ті дні, ані не сказав нічого ні до кого, не задрімав, ані не знеміг природною неміччю, ані ума свого не схилив до земного, але весь спрямувався до Бога. Тому ж і благодаті великої від Нього сподобився: такий великий отримав дар чудотворення, що й до давніших святих пророків був подібний. Уподібнився Мойсею: як же бо Мойсей давно гіркі води в пустелі вказаним йому від Бога деревом перетворив на солодкі, щоб напоїти спраглий Ізраїль, так преподобний Віссаріон опріснив морську воду, щоб напоїти знеможеного від спраги учня свого, коли йшов з ним пустелею біля моря. Спраглий-бо вельми був учень від труду дороги і від сильної спеки і казав святому: “Авво, спраглий я дуже”. Преподобний же, помолившись і море знаком хреста знаменувавши, сказав: “В ім’я Господнє, зачерпни і пий”. Учень же глеком, у якому носили воду, з моря зачерпнув і скуштував — відчув, що солодка, і смачна, і холодна, наче з живого джерела витікала, і пив досить, й охолодився, і набрав у посудину в дорогу. Бачив же те старець, сказав до учня: “Нащо ти наповнив посудину водою, дитино?” Відповів учень: “Взяв я на дорогу води, щоб не захотіти пити знову”. І сказав старець: “Бог, що є на цьому місці, і на іншому місці є, як і тут, так і на кожному місці може солодку воду спраглому подати”. Було ж ім’я учневі Дула. Цього святого отця ціле життя до птахів повітряних було подібне: нічого із земного не придбав ніколи, не мав келії своєї ані якогось окремого для себе пристановища, але з місця на місце переходив, поневіряючись пустелею, кручами і хащами, як блукалець, зовсім не дбаючи про потреби тілесні, ані про їжу, ані про одяг, — одну лише мав на тілі латану найгіршу одежину, щоб не бути цілком голим. І палило його сонце спекотне вдень, мерз він уночі, рідко ж коли під дах десь заходив — мандрував горами, наче птах, самотність люблячи, і до одного Бога ум свій підносячи, і думками своїми в Ньому заглиблюючись. Досягнув же глибокої старости, переставився на нестаріюче життя і перейшов у вічну зі всіма святими радість в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава навіки. Амінь.