Олександр Киця рятував захисників, доки сам не був важко поранений. Лікарі не були впевнені, що виживе, але він твердо вірив у силу молитви та надіявся на Божу поміч.   На фронті медик щоранку з’їдав проскурку та молився. Роздрукований текст 90-го псалма тримав у кишені кітеля на лівому плечі. Проте під час останнього обстрілу переклав під бронежилет, у нагрудну кишеню.    «Я ніби щось відчував, переклав його. Бо ж знаю, що під час надання медичної допомоги одяг з людини зрізають, тобто якби лишив у кишені – його би на мені не було. За 15 кілометрів від Лисичанська біля мене розірвалася міна, я одразу перестав рухати ногами, проте свідомості не втрачав, відкрив аптечку та знеболив себе. Я розумів, що евакуації не буде, доки триває мінометний обстріл. Потім прилетіла друга міна. Але з Божою поміччю дивом я лишився живий, постійно молився та відчував молитви батьків і дружини».