Святі Мефодій та Кирило жили у ІХ столітті. Народилися вони у македонському місті Солуні (територія сучасної Греції) й належали до багатої та знатної родини. Старший з братів, святий Мефодій, покинувши державну службу прийняв чернецтво та оселився в одному з монастирів, де проводив час у пості, молитві та вивченні Святого Письма. Молодший з братів, святий Костянтин (Кирило – чернече ім’я святого), що вирізнявся винятковими здібностями. Він вивчав граматику, арифметику, музику, астрономію, філософію, риторику. Молодий філософ завжди перемагав у диспутах з іновірцями, захищаючи християнське віровчення. Святі брати сприяли поширенню християнства серед хозар, у Болгарії, Моравії (сучасна Чехія) та Панонії (сучасна Угорщина). Святий Костянтин переклав святе Євангеліє з грецької мови на слов’янську. Святий Костянтин помер 14 лютого 869 року на 42-му році життя у Римі, прийнявши перед смертю чернечий постриг з ім’ям Кирило. Він заповідав брату продовжити поширення Слова Божого серед слов’янських народів. Після смерті брата святий Мефодій став єпископом Моравії та Панонії. Святий продовжував Євангельську проповідь серед слов’ян та охрестив чеського князя Боривоя, його дружину княгиню Людмилу та одного з польських князів. Відчуваючи наближення смерті, святий Мефодій благословив своїх учнів Горазда, Наума, Климента, Ангеларія та Лаврентія на продовження просвітницької діяльності серед слов’янських народів. Святий рівноапостольний Мефодій помер 6 квітня 885 року. За переданням, учні святих Мефодія та Кирила перенесли на Західну Русь чудотворну ікону Божої Матері, яка пізніше одержала назву ”Белзька” або “Ченстоховська” і до 1382 року перебувала у Галичині. Цією іконою святитель Фотій, Патріарх Константинопольський, благословив рівноапостольних братів на велику справу просвіти слов’янських народів.