Отець Адріан, який постраждав під час атаки в абатстві сестер-бенедиктинок в Ярославі , вийшов до парафіян з пов'язками на голові та руці та слідами забитих місць на обличчі.
«Я також хотів би попросити вас не звинувачувати народ, до якого належить наш мучитель», — сказав священик, говорячи про 31-річного громадянина України, підозрюваного у нападі. Він також закликав молитися за нападаючого: «Зло, яке сталося в нашому абатстві, ми повинні перемогти любов'ю і прощенням».
Внаслідок атаки загинув 72-річний священик Станіслав Збойнович, ще чотири особи отримали поранення.
Про понуємо ознаймитись з проповіддю о.Адріана:
"Дорогі брати та сестри, я не скриватиму, що для мене ця проповідь складна. Я не скриватиму, що цей раз, який ми переживаємо в нашій громаді, особливо важкий. Але я знаю одне, що я ученик Ісуса Христа. Я ученик мого Господа, я ученик свого Господа. І Христос вчить мене любові. Любові, яку було зроблено по-особливому. Але я знаю одне, що це не було зроблено іншими людьми. Це було зроблено особою людиною, особою людиною, яка має ім'я, життя, яка відповідає за свої дії. Інші не зробили цього. Це була одна особлива людина.
Тому я прошу вас не відповідати на зло злою, а з любов'ю, підтримкою, розумінням і турботою. Я прошу вас поважати людей, які живуть у нашій громаді, у нашому місті, у нашій провінції та в нашій країні. Я прошу вас поважати один одного і підтримувати один одного як дві братські нації.
Коли війна розпочалася в Україні, ви всі добре пам'ятаєте, що відбувається в нашому монастищі. Ми були відкриті для людей, які приїхали сюди. Люди, які потребували допомоги, підтримки, турботи, любові, іноді просто людської доброти. І ви знаєте добре, що ніхто не залишився без допомоги. Ми працювали з усією силою, часто навіть вночі, не спали багато годин. Тому, браття, дорогі сестри, і всі ви, хто це чує, нехай ми будемо учнями Христа, учнями, які допомагають іншим з любов'ю, турботою, повагою, допомогою та добротою. Не має значення, хто вони, з якої національності вони приїхали, яка релігія, який колір шкіри, але вони люди. Вони мають свою гідність, і ми не повинні нікому позбавляти її. Тому я прошу вас, нехай ми молимося один за одного. Нехай ми піклуватимемося один про одного і любимо всіх, кого зустрічаємо на шляху нашого життя. І коли ми бачимо несправедливість, коли бачимо, що хтось переслідує когось, нехай ми не мовчимо, а засуджуємо, тому що кожен повинен почуватися як вдома з нами. Не тільки в нашому монастирі, але й у всій нашій нації. Амінь."
