Крім циклу нерухомих свят, встановлених на фіксовані дати, Церкви візантійської традиції також святкують свята рухомі, дата яких щороку змінюється, оскільки ведеться від Великодня. Святу Воскресіння Христового передують Страсний тиждень, шість тижнів Великого Посту, а також п’ять неділь з особливими євангельськими читаннями, однією з яких є Неділя Митаря і Фарисея. Цього року вона випала на 9 лютого. Антитези митаря і фарисея, покори та гордині, явної грішності в поєднанні зі щирим покаянням та показного благочестя з внутрішнім зіпсуттям є не тільки в євангельській притчі на Літургії цієї неділі, а ними просякнуті тексти усіх богослужінь цього дня. У них притча про митаря і фарисея переспівується, під різними кутами інтерпретується та закликає вірних до виправлення свого життя. Від Неділі Митаря і Фарисея на богослужіннях починають використовуватися тексти з Постової Тріоді – літургійної книги, яка супроводжуватиме Церкву в молитві протягом Великого посту. Відповідно головним мотивом цих текстів стане покаяння. На Утрені після 50-го псалма з’являються стихири «Відчини мені двері покаяння, Життєдавче», «На стежки спасіння настав нас, Богородице» і «Роздумуючи над безліччю моїх гріхів», притаманні для неділь Великого Посту.