У Бухаресті розпочалася 22-га щорічна конференція Європейської асоціації вивчення релігій (EASR) та Регіональна конференція Міжнародної асоціації історії релігій (IAHR). Українська делегація представила на міжнародному науковому форумі дослідження, присвячені релігії в умовах війни, людській гідності, релігійній свободі та трансформації світового православ’я.

Про це повідомила на своєму "Facebook"-акаунті релігієзнавиця, військовослужбовиця Віта Титаренко, яка розповіла про участь української делегації в міжнародному форумі та ключові ідеї, представлені під час української наукової панелі.

Масштаб конференції вражає, зауважила Віта Титаренко, вона об’єднала понад 700 науковців із 58 країн шести континентів, які представляють більш ніж 300 університетів і наукових інститутів, зокрема Гарвард, Оксфорд і Сорбонну.

Цьогорічна тема форуму – «Religions 360°». У центрі уваги учасників: емпірично обґрунтовані, теоретично вивірені та глобально порівняльні дослідження релігії.

Особливим моментом відкриття конференції стало звернення головного організатора форуму, відомого румунського історика релігій Еужена Чюртіна. У своєму вступному слові він згадав про російську агресію проти України та особисто, з особливою теплотою, привітав українську делегацію.

Українська панель: релігія, гідність і солідарність під час війни

Роботу української панелі розпочали професори Тетяна Гаврилюк, Ганна Кулагіна-Стадніченко та Олена Нікітченко. Їхні виступи окреслили ключові питання українського релігійного досвіду в умовах повномасштабної війни та його значення для сучасного релігієзнавства.

Однією з центральних тем стала людська вразливість, яку війна робить особливо видимою. Водночас як наголошували українські дослідниці, вразливість не означає пасивності. Навіть за найтяжчих обставин людина залишається моральним суб’єктом, здатним діяти, ухвалювати рішення та брати на себе відповідальність за іншого.

У цьому контексті релігія постає не лише як система вірувань чи сукупність інституцій, а і як практикована солідарність.

Волонтерство, допомога постраждалим, забезпечення людей їжею, житлом і фінансовою підтримкою засвідчують, як релігійні переконання втілюються в конкретні вчинки.

Український досвід демонструє, що в умовах війни релігійні традиції можуть ставати важливими ресурсами суспільної стійкості, справедливості та спільнотності.

Релігійна свобода та політичне використання релігії

Окрему увагу українські науковиці приділили проблемі релігійної свободи в умовах війни.

На їхню думку, релігійна свобода не повинна перетворюватися на вразливість демократії. Водночас принципово важливо розрізняти особисту віру, релігійну інституцію та політичну інструменталізацію релігії.

У виступах було окреслено подвійний парадокс, породжений російською агресією.

З одного боку, російська держава використовує релігійну риторику та авторитет Російської православної Церкви для легітимації війни. З іншого: російська війна фізично руйнує релігійну інфраструктуру України, зокрема й храми громад, історично пов’язаних із московським патріархатом.

Ця суперечність порушує фундаментальні питання про відповідальність релігійних інституцій, межі політичного використання віри та моральні наслідки церковної підтримки війни.

Війна в Україні стала випробуванням для світового православ’я

Одним із найважливіших напрямів української дискусії стало осмислення впливу російської агресії на світове православ’я.

Українські дослідниці запропонували розглядати війну як своєрідний stress test – випробування, що виявило не лише політичні розбіжності між православними церквами, а й глибшу структурну проблему.

Православ’я сповідує принцип соборності, однак не має достатньо ефективного загальноправославного механізму реагування на ситуацію, коли одна з церковних ієрархій надає релігійне виправдання агресивній війні.

Інституційна єдність сама по собі не гарантує моральної єдності.

Після 24 лютого 2022 року особливо гостро постає питання співвідношення канонічної єдності, справедливості та моральної послідовності.

Коли офіційні церковні механізми не забезпечують належної відповіді на ці виклики, частину нормативної функції перебирає транснаціональна богословська спільнота, яка формулює власні підходи до питань війни, миру та відповідальності.

Українське православ’я – суб’єкт глобальних змін

Важливим акцентом української панелі стала необхідність змінити сам підхід до осмислення українського православ’я в міжнародному науковому та богословському дискурсі.

Його не варто розглядати виключно як об’єкт церковного конфлікту між Москвою та Константинополем.

Натомість українське православ’я необхідно осмислювати як самостійний суб’єкт трансформації світового православ’я, досвід якого порушує нові питання перед усією православною спільнотою.

Війна змушує переосмислювати традиційні богословські підходи: від загального богослов’я миру – до богослов’я справедливості, відповідальності та опору агресії.

Водночас український досвід актуалізує формування нової публічної теології (publictheology), яка приділятиме значно більше уваги правам людини, міжнародному праву, суспільній відповідальності та захисту людської гідності.

Таким чином, Україна не лише представляє власний досвід на міжнародному науковому майданчику, а й долучається до формування нових підходів у глобальному релігієзнавстві та православному богослов’ї.